33826105
Стара Прилука укр.
|
||||||||||
|
||||||||||
|
||||||||||
| Після дещо замково-середньовічного Червоного нас чекала Стара Прилука. Їдучи туди я знав, що там знаходиться "копія Маріїнського палацу" в Києві. Ох і набридли мені ці "копії". "Копія " Зимового палацу у Василівці, "копія" Білого дому в Черномині (там я вже був, сподіваюся скоро описати тут), тепер копія Маріїнського... |
||||||||||
 |
||||||||||
| Палац у Старих Прилуках | ||||||||||
 |
||||||||||
| Маріїнський палац у Києві | ||||||||||
| Ні, схоже звичайно... І будувалися майже в одне і у той же час. Але правильніше було б сказати, що староприлукський палац побудований "за мотивами" Маріїнського в Києві. Так що любителі шукати десять відмінностей варто перекваліфікуватися в любителів пошуку десяти одинаковостей. Є таке слово? Буде!)). Фото Маріїнського підібрав спеціально гірше, щоб різниця в стані не так сильно впадала у вічі.. | ||||||||||
 |
||||||||||
| До палацу веде красива алея. У її кінці видно герб Старих Прилук, що висить на палаці. |
||||||||||
 |
||||||||||
| Історія Прилук дійсно дуже стара. Перша згадка відноситься до...1146 р.! - в описі походу Володимира Галицького : "приде Володимирь и взя Прилукъ". У XII - XVI вв. поселення знаходилося у складі "Болоховської землі". Або у кінці XV, або на початку XVI століття Прилуки були сильно пограбовані набігом татар. Фактично деякий час це було порожнє село. Нове поселення на цьому місці з'являється в XVI столітті, як власність князів Збаражських. Очевидно першим серед Збаражських Прилуками володів князь Михайло Андрійович. У 1507 році Намісникові Брацлавському, князеві Михайлу Збаражському, дозволено не збирати податі зважаючи на розорення краю від набігів татар. Князь Януш Збаражський, воєвода брацлавський, (пом. у 1608) побудував тут укріплений замок, оточений валами і перекопами. Будівництво оборонного замку привело до значного припливу населення сюди, і незабаром в окрузі нараховувалося вже 29 сіл. Эріх Лясота, посол Цесаря Священної Римської Імперії, проїздив ці місця і так описав їх в 1594 році - "Прилуки - велике, нове, укріплене місто із замком, в ньому 4 тисячі будинків над річкою Правицею.". Цікаво, що Лясота описує "маленькі дивовижні будиночки з бійницями", в яких селяни могли обороняться при набігах татар на свої землі. "Кожен селянин, йдучи на роботу, мав при собі рушницю на плечі і шаблю або тесак на боці". До Збаражського продовжували приходити люди, з них стали, у тому числі, організовувати народну міліцію. Були у нього і козаки, які займалися не лише охороною, але і набігами на татар. Януш Збаражський був одружений на княжні Ганні Четверинській, у них були сини Юрій і Кшиштоф. Юрій встиг прийняти участь в поході на Москву у війську Жолкевського. Після смерті Януша сини розділили володіння, а в 1627 році, із смертю Кшиштофа, усе дісталося Юрієві Збаражському. Після смерті брата Юрій обіймає його посаду краківського костеляна, купує в Пилявцях (Польща) замок і назавжди від'їжджає туди. Обидва брати були не одружені. |
||||||||||
 |
||||||||||
| Після припинення чоловічої лінії князів Збаражських в 1631 р. Прилука переходить у володіння брацлавської кастелянші Марисі Базилової-Захарівської - сестри князя Януша Збаражського, а від неї - до її дочки Ганни, заміжньої за воєводою російським князем Костянтином Вишневецьким. У 1635 р. при розділі володінь між їх дітьми Янушем і Оленою Вишневецькими, Прилука залишається за Оленою,яка вийшла заміж за Станіслава Варжицького, воєводу Мазовецького. Прилуки сильно постраждали в період воєн Богдана Хмельницького з поляками. Варжицькі покинули свої землі і вони прийшли в запустіння. На початку XVIII століття Прилука переходить до нащадка жіночої лінії Варжицьких-Калиновських - князя Йосипа де Монморансі де Буі В період гайдамаччини 1730-1745 pp. шляхта організовувала численні набіги на маєтки один одного. Цікаво, що в цьому досяг успіху керівник прилуцьким маєтком Бедржицький. "15 липня 1733 р. судове рішення по справі керівника маєтком графів Монморансі де Буі м.Прилукой, шляхтича Бедржицького, на маєток Краківського каштеляна князя Януша Корибута-Вишневецького, с. Сердивці, причому були зроблені різні насильства тамтешнім селянам: суд ухвалив задовольнити в усьому Вишневецького". "19 липня 1746 р. Скарга багатьох дворян, які проживають в маєтках князя Михайла Радзивілла, в селі Ярмошовці на управляючих прилуцьким маєтком дворян, Матвія Бедржицького і Яцка Папезського про те, що вони напали вночі на чолі численної надвірної козацкої міліції на двори позивачів, пограбували їх майно, їх же самих понівечили і ув'язнили". Найсмішніше що результатом цих набігів стало те, що в 1780 році Новоприлуцький ключ переходить в руки графині Гонорати Калиновської -Бедржицької, як я розумію, родички того самого управляючого |
||||||||||
 |
||||||||||
| Палац обшарпаний, але в цілому вгадується минула краса. | ||||||||||
 |
||||||||||
| Перед палацом за радянських часів поставили пам'ятник. Кому - здогадайтеся з трьох разів). Коли прийшов час Леніна знімати, нова влада, не довго думаючи, поставила на місце вождя... чашу, зняту з фасаду палацу, а таблички з пам'ятника просто відколупали... | ||||||||||
 |
||||||||||
| Ця чаша - все що залишилося від фонтана. | ||||||||||
 |
||||||||||
| У 1862 році маєток, шляхом спадку, належав Цеславу Владиславовичу Здеховському. У тому ж році тут заснований спиртовий завод. Через тридцять років завод належав Давиду Маргулису і виробляв 615000л спирту в рік. У той час за Старими Прилуками рахувалось 405 дворів, 2147 жителів, 3352 десятин землі, з них землі поміщиків - 1484, селянської - 1795, і 72 десятини церковних земель. У 1888 році в Новій Прилуці народився Залман Абрахамович Ваксман - всесвітньо відомий мікробіолог, лауреат Нобелівської премії 1952 року. Правда, отримав він її вже будучи американцем. |
||||||||||
|
||||||||||
| Л.Похилевич. Оповіді про населені місцевості Київської губернії. Київ, 1864 рік, стор 296 | ||||||||||
 |
||||||||||
| Парковий фасад палацу. | ||||||||||
|
У кінці XIX ст. маєток належав Сергію Федоровичу Мерингу (синові відомого київського лікаря і підприємця Федора Федоровича Меринга). Сергій Федорович віддав його в оренду Казимиру Вікентійовичу Ближовському. "З інших районів Калинівки зупиняє на собі увагу господарство в м. Старій Прилуці, яке належить С. Ф. Мерінгу, і що представляє особливий інтерес як один з вкрай рідкісних прикладів ведення орендного господарства на акціонерних основах. * Мерингу належав також цегляний завод, відданий їм в оренду Гершці Дудникову. Саме Сергій Федорович і збудував палац, який ми бачимо на фотографіях. . |
||||||||||
| *Ілюстрований путівник по Південно-західних залізницях. - К., 1889. | ||||||||||
 |
||||||||||
| Федір Федорович Меринг | ||||||||||
 |
||||||||||
| Єдине знайдене мною старе зображення палацу датується 1906 роком. | ||||||||||
|
На жаль, портрета Сергія Федоровича поки знайти не вдалося. Є портрет його брата, Федора Федоровича Меринга. Взагалі ж сім'я Мерингів досить цікава, наприклад їх батьку, відомому лікареві, належало в центрі Києва 11 г. землі. У самому центрі міста!. І усе це завдяки ставці на... безкоштовне обслуговування єврейської бідноти Києва. Платою за лікарську допомогу була інформація про те, що і де можна задешево купити. Але! Найбільший шок відчуваєш, коли потрапляєш всередину. Там... Ну втім дивіться фото. Турецький сераль, султанський палац і необароко на фасаді.... Тут цілком доречно на мій погляд, сильний вираз "що палив архітектор"? До речі, він мені не відомий. |
||||||||||
 |
||||||||||
| Гарем? Сераль? Турецка баня?... Нi. Палац Меринга...) |
||||||||||
 |
||||||||||
| Гарем? Сераль? Турецкая баня | ||||||||||
 |
||||||||||
 |
||||||||||
| Двері у вестибюлі першого поверху |
||||||||||
 |
||||||||||
| Парадні сходи |
||||||||||
 |
||||||||||
 |
||||||||||
| Дівчата, які служать в установі, що тепер займає меринговський палац, люб'язно показали нам усе, що залишилося від інтер'єрів. Ось, наприклад, стеля в одному із залів - дерев'яна, і не має нічого спільного вже ні з турецьким вестибюлем, ні з барочною зовнішністю палацу. Але проте красива.)) |
||||||||||
 |
||||||||||
 |
||||||||||
| Ще один зал із стелею, що збереглася, - ось, мабуть і усе, що залишилося від колишньої розкоші. Хоча і дуже милої. |
||||||||||
 |
||||||||||
 |
||||||||||
| А це - знову повертаємося вниз, у вестибюль, і розглядаємо його казкову стелю... | ||||||||||
 |
||||||||||
| І плитку, яка збереглась на стінах. | ||||||||||
 |
||||||||||
| Балкон над портиком головного входу. | ||||||||||
 |
||||||||||
| Це парковий, протилежний фасад | ||||||||||
 |
||||||||||
 |
||||||||||
| Помилуємося палацом ... | ||||||||||
 |
||||||||||
| Підемо подивимось, що збереглось ще від старих будівель навколо палацу. Площа перед палацом, за сучасними українськими міркам, доглянута . |
||||||||||
 |
||||||||||
| Ось ця біла споруда – вхід у палацовий льох. Праворуч рожеві приміщення - сучасні будівлі школи-інтернату, який зараз тут розміщується. |
||||||||||
 |
||||||||||
| А ось цей будиночок за словами місцевого старожила – бувший палацовий холодильник. Поруч – ще один льох, а за ними корпус інтернату. | ||||||||||
 |
||||||||||
 |
||||||||||
| Останки палацових конюшень - і, можливо, гаражів. | ||||||||||
 |
||||||||||
| Красивий!. | ||||||||||
| В Старій Прилуці була церковно - приходська школа, кузня, слюсарна майстерня, водяний млин, що належав Василю Васильовичу Зеленуватому. Були лікарня і пожежна команда, озброєна 5 бочками і 6-ма баграми. Команда утримувалась за рахунок селян | ||||||||||
 |
||||||||||
| В 1819 у Старих Прилуках збудована кам’яна Преображенська церква.. | ||||||||||
 |
||||||||||
| Ліворуч - ворота, які ведуть на алею до палацу. . |
||||||||||
 |
||||||||||
| У висновку - вирізка з газети "Сільські вIcтi Вінниччині" від 21.04.2001. Ім'я "Мерін" замість Мерінг залишимо на совісті автора). Щоб зручніше було читати - клацнітьпо статті, вона і відкриється ...) Нотатка мені прислав Олег Ковальов, за що йому велике спасибі!. |
||||||||||
 |
||||||||||
|
Використано матеріал Дорош І.А. «ДО ІСТОРІЇ ЛІТОПИСНОГО МІСТЕЧКА Прилуки» та інші джерела |
||||||||||
| знімки зроблені 10 травня 2008 |
||||||||||
